• Головна
  • "До Бога і до священика у військових є тяга" - Як змінилася робота капеланів з початком великої війни
16:32, 14 липня

"До Бога і до священика у військових є тяга" - Як змінилася робота капеланів з початком великої війни

"До Бога і до священика у військових є тяга" - Як змінилася робота капеланів з початком великої війни

Одним із напрямків військової служби зараз є капеланство. Ці люди не стоять зі зброєю під час атак, проте, вони допомагають військовим зберегти душевну рівновагу і моральну силу.

У цьому матеріалі розбираємося з тим, наскільки змінилася робота капеланів у ці важкі для України часи. Для цього ми поспілкувалися з декількома капеланами, які знаходяться на службі Збройних Сил України та Національної Гвардії.

Капелан Василь, ЗСУ

"До Бога і до священика у військових є тяга" - Як змінилася робота капеланів з початком великої війни, фото-1

Кардинально змінилася уся робота капеланів. До війни вони мали змогу працювати стаціонарно. У частинах були побудовані каплички, де священики могли працювати з особовим складом. Також вони допомагали розбиратися військовим всередині їх сімей, у стосунках між самими офіцерами і солдатами. Тоді саме це було найбільшим запитом.

Зараз же триває справжня велика війна, тому і питання бійців змінилися у зовсім інший бік: “Для чого це все”?, “Коли закінчиться”? При цьому всьому, капелани продовжують працювати і з сім’ями військовослужбовців, родичі яких загинули у війні, або були взяті у полон. Дуже часто сім’ї телефонують саме капеланам, щоб дізнатися про долю військовослужбовця, чи з проханням вивезти тіла чи допомогти звільнити з полону.

Капелан Василь не вважає корисним їздити до бійців на позиції та і керівництво це не схвалює, адже у такі моменти військових немає нічого відволікати.

“Коли там пекло, священику немає, що там робити”.

Тим паче, що на час приїзду капелана, хлопці та дівчата мають захищати його присутність, а це наражає їх на більшу небезпеку. 

Тому Василь Федорович віддає перевагу працювати з людьми, які вже вийшли з бою, які йдуть відпочивати.

Бували випадки, коли на сповідь до капелана приходили чоловіки, які не сповідалися по 20 років, або взагалі ніколи в житті.

Головне завдання капелана у цій війні - бути поруч, відгукатися на потреби військових. 

Військові священики часто ведуть розмови з пораненими, їм час від часу виливають душу, розказують, про що шкодують, про що мріяли.

“Ви знаєте, чоловіки плачуть. І я теж плачу”, - говорить капелан Василь.

Капелан Діонісій, НГУ

"До Бога і до священика у військових є тяга" - Як змінилася робота капеланів з початком великої війни, фото-2

По своїй суті капеланське служіння не змінилося, але значно збільшилося навантаження на капеланів особливо в районах активних бойових дій. З початком повномасштабного вторгнення російського агресора більшість священиків разом зі своїми сім'ями виїхали за межі Донецької та Луганської областей, а це призвело до того, що доводиться працювати не тільки з військовими, але і з цивільним населенням. На жаль багато капеланів, через загрозу життю, звільнилися з лав НГУ та ЗСУ, а ті, хто залишилися, відмовляються їхати в "гарячі" райони. Тому зараз доводиться працювати, як мінімум за п'ятьох капеланів і п'ятьох звичайних цивільних священиків.

Звичайно, що роботи збільшилося. Вище сказане - це перший аспект. Але серед усього збільшилася кількість стресових ситуацій, страху, невпевненості, недовіри. І з цим всим доводиться працювати і психологам, і капеланам. Багато бійців змінюють свій світогляд, переоцінюють життєві цінності і, як результат, стають віруючими. Збільшилася кількість бійців, котрі у дорослому віці прийняли рішення охреститися. Багато пар військових, котрі перебували вже багато років у шлюбі, приймають рішення обвінчатися, отримати ще й церковне благословення шлюбу.  

Бійці перед виїздом на передові позиції звертаються з проханням про молитву та благословіння. Повертаючись з "нулів" приходять до сповіді. І це, звичайно, дуже радує мене, як їх духовного наставника. 

Є і сумні аспекти, адже збільшилася значно кількість героїв, що віддали своє життя за суверенітет та незалежність України, а отже моє завдання провести їх в останню путь, віддати останню шану, втішити рідних та близьких, побратимів. 

Збільшилося навантаження і в праці з пораненими. Відвідування шпиталів, праці з волонтерами, пошуки та доставка необхідних ліків. Через брак людей доводиться і евакуювати тіла загиблих з поля бою (часто це не просто тіла, а власне те, що від них залишилося). Це найтяжче. 

За інших капеланів говорити не буду, а за себе скажу, що регулярно їздив в Рубіжне, Лисичанськ, Сєвєродонецьк і інші населені пункти, що знаходились під ворожим вогнем.

Найважче за все - дивитися в очі матерям, дружинам і дітям... Намагатися знайти слова втіхи та співчуття.

Головне завдання капелана - бути поруч. Бути другом, побратимом, розрадником. Найголовніше - тримати себе в тонусі, відганяти страх, зневіру, депресивні настрої. Бути оптимістом і нехай часом і крізь сльози, але вміти жартувати. На мене рівняються сотні бійців, тому я не маю жодного морального права дозволити собі впасти духом. 

Саме на капеланах переважно тримається бойовий дух наших захисників.

Капелан Олександр, ТРО

"До Бога і до священика у військових є тяга" - Як змінилася робота капеланів з початком великої війни, фото-3

Капелан Олександр працює з військовими з самого 2014 року. Він не тільки допомагав розмовами і порадами, але часто й привозив необхідні речі. Як каже сам Олександр, капелан має допомагати на трьох рівнях: душі (поговорити, вислухати про наболіле), духу (помолитися, охреститися) та тіла (отримати допомогу у вигляді необхідних речей).

У цій війні потреба у капеланах виросла. 

“До Бога і до священика у військових є тяга”.

25 лютого Олександр приїхав до Слов’янського ТРО, щоб запропонувати допомогу. Йому запропонували працювати на офіційному рівні. 

Усі ці декілька місяців він виконував роботу не лише капелана у частині. Постійно займався евакуацією цивільних. Вивозив людей з Ізюму, Сєвєродонецьку та багатьох інших небезпечних місць. Крім того, він їздив на позиції до вже знайомих військових. І кожного разу вони були готові і хотіли спілкуватися зі священиком.

Якось під час однієї з поїздок до капелана звернувся військовий з проханням його охрестити. Треба було підготуватися, тому домовились зробити це у наступний приїзд священика. Зробити це вийшло аж через два тижні.

Особисто для капелана Олександра нічого не змінилося, хіба що масштаби цієї війни і, відносно, масштаби допомоги. 

Проте, сам формат служби при частині - доволі дивний, враховуючи те, що керівництво наполягає на тому, щоб капелан знаходився на робочому місці, а не їздив до військових.

“Був отцем Олександром, а став солдатом. Це мені не зовсім зрозуміло. Але зі свого боку роблю все, що має робити капелан”.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Слов’янськ #новини #Славянск #новости #капелан #робота капеланів #священики у війні #війна в Україні #война в Украине,
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Оголошення
live comments feed...