Працюємо на перемогу. Як мешканець Слов’янська допомагає рідному місту із західної України

Віктор Мицько приїхав у Слов’янськ близько 20 років тому. За цей час звик до міста і став одним з тих, хто вніс свою частку української культури у його розвиток. Чоловік завжди брав активну участь у житті Слов’янська, його знають як директора ЗОШ№11, вчителя історії, учасника “Просвіти” та людини з активною життєвою позицією. 

23 лютого у Слов’янську пройшов конкурс серед директорів шкіл. Віктора Михайловича  офіційно обрали директором ЗОШ №11 (до цього він був виконувачем обов’язків), а вже 24 лютого уся наша країна прокинулася від вибухів. 

Школярам одразу сказали залишатися вдома, навчання перевели на дистанційку, а заклади освіти почали активно вивозити усі свої фонди.

Віктор Мицько, як і більшість українців тоді, думав, що все має завершитись доволі швидко, тому вирушив у Київ до друга. Столицю, по ідеї, не мали бомбити. Але приїхавши туди, чоловік зрозумів, що жорстока війна розпочалася по всій Україні. Вікна квартири виходили на Гостомель, тому весь жах, який принесли росіяни, було видно. Саме тому вони вирішили їхати додому - на Тернопільщину.

З перших днів стало зрозуміло, що просто перечікувати Віктор не буде, тому через своїх знайомих одразу почав займатися волонтерством. 

***

Увесь цей час Віктор Мицько продовжує працювати як директор школи, готується до нового навчального року, спілкується з колегами. Іншу частину часу займається волонтерською діяльністю. Спочатку допомагав друзям, які вже давно волонтерили. Згодом, обзавівшись знайомствами, вирішив і окремо займатися допомогою для Слов’янська і Донеччини. Для того, щоб якомога результативніше допомагати, постійно контактує з волонтерами, які досі перебувають у Слов’янську, та тими, хто виїхав. Відправляли допомогу і працівникам освіти та культури, діячам організації “Просвіта”, які залишилися у Слов’янську.

З Тернополя у Слов’янськ вже відправлявся цілий бус допомоги. Але найчастіше різні невеликі посилки надсилають Новою Поштою до Дніпра, де їх зустрічають волонтери і відправляють далі у місто. Окрім того, у перші місяці широкомасштабного вторгнення Віктор з колегами організували акцію “футболка для солдата”. Тоді для бійців батальйону “Донбас” НГУ придбали близько 300 футболок.

Допомагав Віктор і адресно, наприклад, вчителю зі Слов’янська, який зараз служить в теробороні на сході, допомогли придбати амуніцію.

Віктор намагається допомагати не лише Слов’янську чи Донеччині, також вони з волонтерами підтримують земляків з Тернопільщини, які зараз також захищають країну.

Зрозуміло, що волонтерська допомога надходить у загальний волонтерський склад, звідки вже згодом направляється на різні напрямки. Допомагають звичайні люди. Хтось просто надсилає гроші, хтось просить адресно допомогти комусь з близьких. Дуже часто мешканці не розуміють, хто такі волонтери і думають, що у тих є все і одразу. Але це не так, тому часто допомогти одразу не виходить. Доводиться шукати, або збирати щось деякий час.

Звичайно, що Віктор дуже хоче поскоріше повернутися додому, у рідний Слов'янськ тому робить все, що від нього залежить, щоб наблизити перемогу України і допомогти тим, хто наразі її захищає.